Коли я їду до сестри
В велике гарне місто,
Задихаюсь від спраги.
Мені в нім жити тісно:
Тут вічний шум
І транспорту гудіння,
Нема тут подиху лісів
І буйного цвітіння.
Тут люди, наче в коробках
Живуть, закриті на замках.
Життя іде в них погодинно,
Працюють в ніч і в день позмінно.
Село ж за сонцем поспішає:
Із сонечком встає,
Із місяцем лягає.
Як вийдеш зранку на поріг,
Вмить очі розбіжаться.
Все рідне, все твоє,
До чого ж спершу взяться?
Хоч наші руки мозолясті
Й не носим манікюр сріблястий,
Для нас і будні урочисті,
Ми споживаємо продукти чисті,
Тут всі знайомі, односельці,
Одне за одного тривогу носим в серці.
Моє село, моя родина
І з нами завжди наша Україна.