Розкажу я люди добрі
Про своє напастя
Яке мені у старості
Привалило щастя
Прийшла до мене в гості муза мабуть заблукала
А я ж проста сільська жінка ВУЗа не кінчала
Ходжу собі коридором шваброю махаю
Вона ж мені в вухо шепче я на вус мотаю
Поезію свою я від людей ховала
Та й що мала сили у кулак стискала
А вона ж там непослушна не хоче сидіти
Знають вже про музу в баби і тутешні діти
Що ж я маю люди добрі із нею робити
І хто ж кого тепер має грамоти учити
Та я ж уже не молода починати вчитись
А вона все біля мене не стає крутитись
Беру ручку та й складаю слова я у стрічку
Про свій край про рідну мову та про Жванську річку
Даю свої фантазії нарешті я волю
Так судилось мені люди таку маю долю
Добре знають мої рідні що пусте це діло
Але роблю це частенько щоб серце не мліло
Чомусь тремтить рука щоб з пенька зрубати
Може й справді хтось захоче це письмо читати
Чула я що у райцентрі створили "Лагуну"
Таку собі із поетів утворили думу
Там збираються ті люди що з музою дружать
Вони ж мають всі освіту для народу служать
А я свої теревені притримую в жмені
Нехай мудрі пишуть люди так родяться вчені
Та хотіла б запитати поради в лагуни
Чи швартуватися мені на дно чи підняти паруса у шхуни