А таки ж було весело! Хіба ні?
Навіть сонце сідало пізніше.
Місяць плутався в хмарах, мов дуля в матні.
У гостях були най-найрідніші!
Щебетало й дзвеніло подвір'я мале.
І слова ні про що, радість - звуки.
Всіх затримати б довше! Але...
Лисий Серпень - то місяць розлуки.
"Серпень-братіку, ти б зачекав.
Мабуть вредний такий ти один?
Так раптово з'явився... Усіх розігнав.
Любиш слухати довгі сигнали машин?"
Пі-пііі, фа-фааа!!! Пока-пока!!!
За склом махаючи, рука...
І не одна... В очах туман.
Скоріше в хату на диван.
Щось в грудях давить, ниє щось.
Аби все добре обійшлось.
Роз'їхалися. Знов одна.
Від телефону до вікна.
Час шкандибає уперед,
Повзе і тягнеться, як мед,
А ніч, мов рік. І сон не йде.
Вже набалакаюсь з тобою,
Друг любий Серпень мій. Ти де?
Та то вже Грудень з бородою!
То й добре... Ближче так до Мая!
Та й ну на пальцях загинати:
Вже в другу руку не втікає,
Але ще п'ятий...
-Приходила, оце сусідка, о. Ті, що вашу хату купили. Та ти її знаєш. Люда, чи Люба? Дивилися фотографії. У кожній руці - по телефону. Живемо по дзвінках, о. Листи зараз мало хто пише. Теплі, акуратні, гарненько складені, язиком заклеєні. Їх колись чекали-виглядали. Берегли, о. Ну то я вам ось!
Та й "сотворила" на цілу сторінку теплого кольорового вірша ще й пахнучого домашніми пиріжками. Вилетів стрілою із самого серця та десь, кілометрів за 700 грюкнув у расєйську з орлом поштову скриньку. Щоби у пам'яті довго жило, як колись весело дома було!
-Олі в Росію листа написала, тобі оце дзвоню. Щось вас не чуть давно. У мене шо? У мене все нормально. Шкандибаю потроху. Ало. Ало-о. Ало? Тю ти, десь пропало...