***
Якщо я нічого не бачу
Крізь лобове скло мого джипу,
А більш за все ввечері, під час дощу,
Коли тіла цих наглих нестримних перехожих
Що перетинають автотрасу зліва направо,
Повздовж і впоперек,
У геть заборонених місцях,
Мені моторошно.
Бо одного разу я переїду якесь тіло,
Перечепившись, як через лантух соломи,
Поїду далі.
А воно, ще живе і тепле, обіч дороги,
Буде стікати дощем.
А ще більше лячно, що його знайдуть.
Якась бабця буде благати
Визвати карету швидкої допомоги,
Приїде МНС та телебачення,
Щоб зафіксувати пригоду.
Потім родичі нишпоритимуть гроші на лікування
Під матрацом і на книжкових полицях бідолашного.
А він все одне сконає.
Мене охоплює жах,
Бо краще, якщо він помре відразу.