І знову хочу жити і любити…
Ти є, ти тут, на відстані руки.
Лиш двері в радість трішки привідкрити -
Солодко-грішні з’являться думки.
Обійми, губи і тіла гарячі,
Тобою марю і вночі, і вдень.
Чи може я така легка на вдачу?
Думки плетуть мереживо пісень.
Сплітають мрії, наміцно зв’язавши
Тебе й мене, і руки, і слова.
Здається, я була твоєю завжди,
Але, усе ж, історія нова.
Візьми мене, я не скажу нікому,
Що ти торкався тіла і душі.
Життя – не нитка, не зав’яжеш в коло,
Поки я є,- любить мене спіши.
Вже зовсім трохи нам часу лишилось,
Роки біжать і спину їм нема.
Я хочу, щоб ці сни про тебе снились
Й тоді, колись, коли лишусь сама…