...її обличчя -
стишено-погідне,
як став у жовтні, де прозорість вод
глибока, чиста - видно дно і далі...
і раптом -
зайчик сонячний,
чи бабка
якась остання -
сяде на чоло -
тоді сміється дзвінко, як дівчисько,
і від очей примружених її
біжать тоненькі павутинки щастя -
бо відчуває
ні, вже певно знає,
що серце стовидючіше за очі.