В цей хворий вік, злидарства і розкоші,
Пихатості та показних страждань,
Де совість вже подібна зайвій ноші,
А кращі почуття – кидаємо у хлань.
Тут править натовп і його потвори,
Знуджені, злі в жадобі до краси,
Скалічені тіла підносять на підбори
І ластяться до ніг як зголоднілі пси.
Тут є усе, чого прокляті душі варті,
І рай, що поряд сумно вигляда,
Як тінь химерна вигадана в жарті,
Що над усім цим, жалібно рида!