Мій світ часами вільний від подразнень,
Тривожних снів, шалених днів, чужих гріхів.
Часами шлях назад, здається, справжній,
Який веде до втрачених скарбів.
Однак не маю туги за минулим
Між крихітних неонових світил.
Не вимовити слів, що вже забулись,
І сонцю не зійти на небосхил.
Забуті звуки, дні, сліди та люди.
Лише в очах дві зморшки пролягли.
Нагадують про те, чого не буде.
Як пам’ятник загублених надій.
Іти вперед, туди, де вічне світло,
Коли тече по венах кров-імла.
Мій світ вдягнувся на світанку в біле.
Лиш я у ньому чорною була…