Ворожила-замовляла, як мале дівчисько вперте: води-луки-тіло-руки, поєднайтесь в круговерті сну вабливого, щоб зранку не розплутати нікому...сонце знову ставить кому, і за коси витягає із намріяного раю, із придуманого дива...
За вікном – промерзла слива голо світиться від тиші, листя – покотом, і миші з поля, як з Єгипту, сунуть, морем-по стерні – до дому
...
мого дому, що лишила, загубила, ніби шило, в скирті долі...
...
сон поволі знову склеює повіки... ворожила чоловіку по долоні аж до ранку: ця триватиме дорога, ця трава – волосся Бога, це коріння – слів предтеча
головних,
та не важливих...
...
Зацвіли у сні черешні, потім – в тіло одяглися, потім – соком налилися,
потім – усмішка сяйлива
вуст її-його...
достоту,
не збагнути, де чиї вже...