Ти літаєш у-ві сні,
чи ні?
Відчуваєш невагомість,
чи натомість
все вужем липким повзеш?
Авже ж...
Недоздохло, напівсліпо
око кліпа.
А на мене кличе світ:
"Привіт!"
За хвилиною хвилина
далі лину.
Навкруги - моя весна!
Вона.
Зорі нижче й нижче неба.
То так треба.
Час ламаю навпіл сам:
Це - вам,
а ось цей шматок - для мене.
Полонений
мозок вперше за життя-
буття
відчува можливість втечі.
І до речі,
що на дотик кольори
згори
звуків різних найніжніших
веселіші,
я, здається, знав давно.
Воно,
те знання душі не гоїть,
бо з тобою
буду дерти її знов,
щоб кров
тілу слинила дорогу.
Все ж волога
там, в пекельній цілині
в ціні,
де повзтиму знову радо
поруч гадом.