Ти третій день мене пробуджуєш, світанку.
О, як не хочеться вертатися в реальність!
Та кидаюсь стрілою до вікна:
Немов із центру Всесвіту – із поверху під дахом –
Вмить випромінюють, летять моєму місту
Очей цілунки – пелюстки добра:
Зігріла б кожну постать вранішню,
І кожен клаптик вересня – межі чекання –
І, коли б моя воля,
Зібрала і спалила б горе з кожного вікна,
Хмаринки тільки біло-срібні в небі оселила б,
На кожній – почерком дитячим – "Я щаслива!"
Дощинки тільки ніжні, теплі гралися б із листям
Смарагдової флори, і по вінця
Напоював би вітер смаком з новим змістом,
Щоб ситі всі були і стравами Надії,
І зіллям Віри, й запахом Любові –
До к о ж н о г о, і вином Кохання –
До скрику, щастя сліз, сплетіння аур…
…А пелюстки добра, з очей злетівши,
Крізь час і простір Поїздом бажання
Мандрують по зупинках "Зустріч", "Щастя",
"Розлука-Туга" й знову "Зустріч" –
По в і ч н о к о л у… А сьогодні
Щаслива я тому, що Ти щасливий
І з вуст Твоїх зірвалося: "Кохаю…"
