Жовті долоні та дотиків чорна кора,
Крона-корона накрила півсвіту і небо…
Знизу угору тягнуся, коханий, до тебе -
Руки завмерли…а потім засохли…і -
кра! -
Ворон закашлявся… хмари дощами голосять:
- Осінь, кохана… зніми павутинку з волосся…
Дерево, дере... - і горлом подерта застуда,
Зимно у небі - зігрітися! – листя з майданів
Палять і палять - який божевільний Майданек! -
Гірко згорає…аби відродитись усюди,
Все - колообіг життя…
я не хочу - по колу!
Білий кілок забиває у груди «ніколи» -
Цей листопад…
шарудіння, ця ніжність неждана,
Привид туманний - не привід безуміти чи
«Пробі!» кричати…
торкнися губами. мовчи.
Деревом голим схилися донизу: кохана…
Пере-тікання - води і любові - трива…
Дерево миле, я твоя довічна трава…
Соки стікають до Стіксу - струмують, течуть,
Чорне коріння змією звивається, плине,
Мокрими пальцями тицяє в камінь та глину,
Кості намацує - наче намацує суть:
Сутність любові - яка двоєдина, яка:
Біла - небесна
і чорна - підземна - ріка.
…Та, що небесна, спадає на тіло дощем…
…Та, що підземна, ворушиться хижо і ласо...
Шию охопить, неначе ласо, твоя ласка…
Губи загублені видихнуть, вимолять: ще!
Вимовлять - біло
і виплачуть - чорно - роки…
Небо - то серце,
а магма - то пристрасть ріки…
2008