В долоні взявши Хаджибей,
Земля тихенько задивилась
В дзеркальність синьої води.
Та в ній лиш пір’ячко хмаринок,
Сіяє першая зоря,
І сонце голову схилило
Ій на плече –
Буяє осінь,
Що всипала жовтавим збіжжям
Хустину поля на краю
Та золотом густим, червоним
Зелений килим повбирала
Над самим берегом лиману,
Й прийшла з укліном до Землі.
Тепер гадають – хто з них кращий,
Хто більше любить Хаджибей?
Та гойдалку йому співають,
Щоб солодко заснув на зиму.