Одинокість, нумо, що за птаха?
Під ногами чорно-сірий сніг,
Десять слів з пустого альманаха,
Безкінечний патів перебіг?
Сизий морок хмурого туману,
Синій холод зимньої імли?
Та яскравий блиск Альдебарану,
Крізь безмежний Всесвіт до Землі?
І думки, загублені у болі,
Мрії, що застигли навкруги,
Шепіт придорожньої тополі -
Відгук невимовної туги?
Невгамовний крик бринить у вухах
Крає те, що звалося душа…
Знов якась незграбна "показуха"
Рухає народження вірша…
О! Процес народження… Нарешті.
Нащо теє марення блукань.
Одинокі з роду і до смерті.
Досить філософій, нарікань.
Як би не крутили швидкоплинно
Вир життя чи надра самоти
Істина закладена в хвилинах -
Проявах найвищої мети.
грудень 2010