Наша лавочка

            
Як лелека в гніздо, повертаюсь до хати

Де живе старий батько, леліяла мати,

Ось і лавочка наша схилилась до тину

Тут зустріла тебе, говорив: “ Не покину “

Признавався в коханні схвильовано, щиро

Крізь гарячі цілунки лунало: я, вірю.

Під беззвучне зітхання зірок золотавих

В ароматі лілових фіалок прив`ялих

Було щастя коротким і осінь невчасна,

Як два берега, доля вела одночасно.

Чи було то коханням, тоді не впізнала

Все ж два роки, на лавці, тебе виглядала.
                07.07.2009.