*Кипарисовi сни*
ВАСИЛИНА ВЕРХОВИНКА
...зі співучих санскритських слів
одягни на цей вечір намисто
хай у мушлі перлина зблисне
не чіпай
не чіпай
не чіпай
не відкрити усіх америк
не розкрити усім душі
у краю кипарисових снів
забувай
про магічні слова...
СОНЦЕ МІСЯЦЬ http://www.stihi.ru/avtor/sunmooon
білий крук летить з рук
вечір пристрастно тіниться
орхідеями збовтаних хмар
розлітаються стріли розлук
у краю кипарисових див
на піску срібних снів
слідом трепетних ягуарів
скрізь туманну феєрію мрій
Василина Верховинка
...нам не вистачить мелодрам
у краю кипарисових брам
де метеликів рвійний політ
безнадійно-банально розтав
крізь туманну феєрію мрій
хоч реальність одягне вуаль
та скоцюрбиться в мушлі душа
за садами терпких ностальгій
за словами магічними – жаль
Сонце Місяць
невагомий пісок на твоїх
долонях безслівних
чари безжального аромату
ночей магнетичних
зі штормовими вітрами
над уламками снів
у неймовірній мелодії
безкінечної миті
крізь яку шурхотять
неритмічні серця
фантастичних майбутніх
перлин для намиста
на перламутрову пам'ять
про краї надвечірніх садів
про алеї терпких кипарисів
Василина Верховинка
у краю надвечірніх садів
осеніє
ковзкий перламутр
вислизає повільно із рук
і шурхочуть сипучі піски
по краплині
стікає журба
у краю кипарисових брам
лиш оця павутинка тремка
забриніла
мов дримба
причаєно
розлітаються стріли розлук
зігріваємо
кожну піщинку
у долонях
нехай не спішить
осеніє у світі
мій друже
а на серці
світає
Сонце Місяць
їм не треба розкішних прикрас
тільки спокій піском легким
тільки світлий небесний дим
розминулися пам'ять і час
у краю надвечірніх садів
на очах позолочених дів
сутеніє..
осінній каданс
між землею та вирієм
між печалями
& летаргією
жовто_холодним листям
кружляє
повільно
танцює в падінні
через мрії
та вітровії
у містично-
прозорий романс
їх сховає осяяна тінь
за шляхами та долями
під убивчими кулями
перламутром огорне кремінь
за роздоріжжями символів
у садах нерозгаданих снів
Василина Верховинка
сутеніє
уже листопад
срібна паморозь вкрила нас
розминулися пам’ять і час
і не треба осінніх прикрас
вже на чорному мармурі
глянь
біле полум’я хризантем
жовте полум’я скорбних свічок
крізь туманну феєрію мрій
не шукай романтичних тем
все засипле легким піском
тиша цвинтарна
листопад
сутеніє
таки сутеніє
Сонце Місяць
у мріях віддаленим берегом
зникає неясний смуток
в очах ніжних квітів
едемським садом
із небуття віків
музикою ледь чутною
обертанням долоні униз
нам подають
клятого присмаку вічності
на перламутровім лоні
між сонцем і місяцем
надвечірня свіжість
чорно-червоно-білим
метеликом
у краю кипарисів
