Початок твору читайте на моїй сторінці.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179380
7.
Що крок – то краплі крові, дикий біль…
Без сил, Ісусе падаєш Ти вдруге.
Я ж хоч нікуди і не йду звідсіль –
Чекаю в лоні матері наруги.
Моя Голгофа, матінко, - це ти,
А наміри твої – моє падіння.
Тобі й самій ніколи не втекти,
Твоя Голгофа – докори сумління.
А знаєш, мамо, може, саме я
Колись би мав зігріти твою старість.
Я – гордість ненароджена твоя,
Приречена на смерть надія й радість.
8.
Коли ти йшов, Ісусе, то жінки
До Тебе підійшли з плачем юрбою.
І Ти промовив їм свої думки:
«Ви плачте, але плачте над собою»
Я над собою плачу день і ніч,
Бо більш ніхто за мною не заплаче.
Моїх батьків заплаканих облич
В своїм житті короткім не побачу.
Вони мене без сліз і без жалю
Убити хочуть, лиш про те і мріють.
Та їх, Боже, все одно люблю,
Вони колись покаються – я вірю.
9.
І ще одне Твоє, Христе, падіння…
І ще одне моє – промінчик згас.
Не залишилось жодної надії,
Вже визначено мій останній час.
Моя матуся вже не схаменеться,
Мене для неї не було й нема.
Що їй моє падіння так минеться,
Нехай не сподівається дарма.
Вона уб'є мене в своєму лоні,
Вже миють руки лікарі кати.
Її ж душа залишиться в полоні,
З якого їй ніколи не втекти.