Початок твору читайте на моїй сторінці.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179380
10.
Все ближче до останньої межі...
Ісуса одяг, весь просяклий кров'ю,
Здирають вояки. Гріхи чужі
Спокутує Він з болем і з любов'ю.
І з мене зараз одяг мій зірвуть -
Плаценту, у якій я мав зростати.
І тільце безпорадне розітнуть,
Щоб легше з лона матері дістати.
Я відчуваю - боляче і їй,
Та все ж не хоче від гріха звертати.
Не стихне, мамо, цей нестерпний біль,
Тобі з ним жити, а мені вмирати...
11.
Ісуса прибивають до хреста.
Ще більш зростають нестерпимі муки
Бліді, від болю скусані уста,
Пронизані цвяхами ноги й руки.
Щораз, в собі вбиваючи маля,
В своїй душі вбиваємо Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.
Дитя моє! Мені не стало сил,
Щоб зберегти життя твоє тендітне.
Не буде моря для твоїх вітрил,
Твоя весна ніколи не розквітне.
Мій біль, мій сум, прибитий до хреста,
Ганебний гріх, тяжка моя провина.
Не перепишеш з чистого листа
Життя, убивши донечку чи сина.