Звуки родной кобзы, как - награда,
У стен услышать древнего Кремля
И там, у Александровского сада
Увидеть молодого кобзаря.
Так нежно пальцы струн его касались,
Пел чисто голос песню про туман,
Вдруг поле мне и маки показались,
Вокруг шумел пшеничный океан.
Народ спешил куда - то, я ж стояла,
Слёз, не стесняясь, что текли ручьём.
Прохожим вслед душа моя кричала:
-Постойте, люди, полюбуйтесь соловьём!
Летел в Москву для вас петь, он же лучший!
С собою в ноябре принёс весну,
Вскормленный степью и Днепром могучим,
Он с моря шум нёс, с гор вам - тишину.
Копейки отдала, что оставались
Я кобзарю, ведь он из-под Черкасс!
Он на подмостках мог бы петь в ЛА Скала,
За мелочь сквознякам поёт Тарас.
КОБЗА В ПЕРЕХОДІ ПІД КРЕМЛЕМ
(оригінал)
За що мені сьогодні нагорода,
Почути звуки кобзи під Кремлем,
Біля метро зустрітись в переході,
Із украЇнським юним кобзарем?
Він пальцями тендітно гладив струни,
Співав так божевільно про туман,
Та пісня мене в поле повернула,
Де маки і пшениці океан.
Кудись всі бігли люди, я ж стояла,
Котилась по щоці сльоза моя.
Душа моя стогнала і кричала:
-Послухайте ж ви, люди, солов’я!
Він прилетів пісні щоб дарувати,
Про край свій заспіває він вам так,
Про море,місяць, степ та про Карпати,
Не пошкодуйте ж ви йому п’ятак.
О, Матінко,чому не обласкала,
Не обрамила рідкісний алмаз?
можливо, він співав би у ЛА Скала,
Та протягам співає наш Тарас.
Декабрь 2010.