Маргарита

               
               
  Приречене небо, несказане слово.
  Йде дощ і по віках стікає спровокла.
- Моя Маргарито! хіба ти не змокла?
  Невже сльози радощі збилися знову?


  Невже білі аркуші знову закланні?-
  Як свічі горять...    тільки духу горіння.
  Невже твоє серце - таке полум'яне?
  Мене збереже? І для інших лишиться.


  Приречені плечі, нелегкая ноша.
  Це зоряне небо пливе над землею.
  Моя Маргарито!  Невже твої сльози
  Врятують ізнов  прокуратора  Йдеї?*





 

  * Йдея -  ідея.