Хапкі і тривкі припадають на берег
І б'ються об скелі на срібні друзки.
Тоді, як палкий підніма вона келих,
Приходять з Пірею сюди моряки.
Та раптом буває приплив не вгаває-
До самого серця потоки рясні.
Коли вона вірші свої відкриває,
Коли вона в голос читає пісні.
Здіймається чайка уверх білокрило,
І сині простори пронизує крик.
Хвилини снаги і хвилини безсилля
Відходять туди, ізвідки прийшли.
А хвилі шумують у всенепокорі
І б'ються об берег, розтанути щоб.
Сапфіри Сапфо у смарагдовім морі.
Нескорене серце, впокорена плоть.