***

Я лежу, одягнений у совість.
Я мовчу, відчуваючи крик.
У думках моїх світить гордість.
У думках моїх вітер зник.
Я лежу, відчуваю, як тоне
Вся надія на щастя, на мир.
Не спішу, лише чую, як стогне
Все нутро і затягує в вир.
Мої очі блищать не від горя,
Не від сліз, не від щастя й біди.
Мої очі блищать, бо світило
Твоє серце вогнем у мені.
Я б помер, але ти ж, нестерпна,
Віддала своє серце й сама
Стала смертна, звичайна смертна.
Доля дала обом стусана!
Вижив я, вижив би знову.. Знову!
Защо серце мені віддавать,
Коли все одно я кровава ріпа,
Ріпа, котра не вміє кохать!?