лиш заради тебе цієї ночі подихи вітру
я відпускаю в небо, на пальцях рахуючи.
я якось у цьому житті несповна світла -
як ти несповна життя, зараз мені бракуючи.
лиш заради тебе прокидаються мої світанки
і якось надто швидко години мене втрачають.
з пилу та гомону складаються моі сніданки,
просто мені до смішного тебе зараз не вистачає.
мої власні думки десь втрачени, усе прОпито,
хоч, навідміну від тебе, мене іще хтось цілує.
пробач, на кохання зараз немає попиту.
шкода, шо воно, як і завше, свідомостей не порядкує.
так, я також обіцяла курити в жовтні,
впасти в цей джаз і більше ничого не знати.
а просто навіть листи книжок так беззахисно жовті.
як ти там?
тобі не набридло мені так надто не вистачати?
що ти?
куди тепер спрямовуєш свої сині неба,
з ким витріщаєшся в кіна, їси морозиво?
я не можу спитати.
та, мабуть, воно й не треба.
мабуть, воно надто боляче цій закоханій осені.