06.11.09
10:45
«А»: ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК
З далекого краю чужинець на землю вкраїнську прийшов,
І тут серед степу зеленого долю свою він знайшов,
Кохання родилось, родились прекрасні слова,
І думать не хоче про інше його голова.
Заради коханої кинув він друзів, батьків, рідний край,
В душі у хлопчини цвіте-веселиться розмай.
Красуню кохає, та кличе додому душа,
Що діять, не знає, думкам злим як дать одкоша?
Він землю покинув, помер від важкої журби,
Стоїть перед Богом і згадує віти верби,
І каже: я хочу, о Боже великий, стелитися там,
Де мимо проходять коханої ніжки, співають вуста.
І бачити очі, щоб міг я у них утонуть,
Ті очі дівочі мене до життя повернуть.
І пісню почути, але невеселу, сумну,
Мене не забути, її розбудити од сну.
І Бог милосердний пустив його квітом, що дивиться вслід,
І очі блакитні усім посилають привіт,
І милують око листочки маленькі верби,
І неодиноко барвінку посеред журби.
Росте на могилах, у душ зберігає покій,
Ти вголос співати веселої пісні не смій!
Топтать теж не треба, бо це не простая трава,
Про це пам’ятати повинна твоя голова.