В своїх надіях, як в стАрій буцегарні,
Де тільки брязкіт ланцюгів лякає тишу,
Де чути шепіт Стікса і слова прощальні,
Де лиш любов загублена по собі сліди лишить.
Душа моя в словах, як у скупих понорах,
Шукає простору і світла хоч краплину,
Та гине в правилах і гине у покорах,
Щоб на світанні на папері згинуть.
Я одаліска? друг? я - наречена?
Чи варто визначати хиткий статус?
В мені святе і огненна гієна…
Я твої крила і я - сталеві грати.
Та все як завше… Темні, лихі ночі
Мене безсонням будуть роз’ятряти.
Чужі обличчя й безсоромні очі,
В чужім житті мене будуть «кохати».
А я в надіях, як в стАрій буцегарні,
Де тільки брязкіт ланцюгів лякає тишу,
Прошепочу тобі слова прощальні
І вбогую любов свою залишу.
01.09.2010 р.
21:57
Буцегарня – в"язниця.
Стікс -в давньогрецькій міфології ріка підземного царства.
Понори – печери-схованки у прямовисних скелях, урвища тощо.
Одаліска – наложниця, коханка.