Його білокуре волосся,
Його найніжніші долоні...
Вона цілувати не просить,
Вона просто тихо в полоні.
Його найпрекрасніші очі,
Такі теплі, милі та щирі.
Вона вже ніколи не схоче
Забути щасливі хвилини.
Таке ніжне серце, мов небо,
У них не бувало зізнання.
Воно може, все ж таки треба...
Але ж в них насправді кохання!
Не треба казати про вічність.
Не треба кохати до болю.
Така найдороща розкішність –
Дозволити почуттям волю.
Пусти – його вибір – то право,
Не треба цього позбавляти.
Кохання – найбільша застава,
Яку лише він зможе дати.
Повернеться – правда, кохає,
А ні – то твоїм не бувало,
Повір, що насправді буває -
В неволі любов помирає!