Подвійні рухи
Вальс…який таємничий танець…виплеканий віками,виплеканий думками,мріями,почуттями…
Навіщо ж говорити,навіщо ж стверджувати,що він не можливий на самоті?
Звичайно,можливий,звичайно…але то все не те,скажете…. так,не те,зовсім не те…
Погоджусь,всім своїм серцем,всією душею погоджусь…
Кожного разу, залишаючись на самоті… глибокою та важкою ніччю, я згадую… згадую тебе…
Мої очі червоніють від отрути, яка так і сочиться від всього твого єства…
Мої губи п*яніють від твого обожнюю чого образа… кричать… та,ні,не зовнішнє… в собі….
Неначе щось розриває всі мої органи зсередини,неначе щось стромляє гострий до неможливості ніж прямо у серце…. Неначе тисячі маленьких чортеняток сміються з усіх боків, та їх сміх не стільки глузливий, як злорадний…
Так, я знаю…. Я добряче з*їзджаю з глузду…. Але тільки тоді, коли до мене приходиш ти….
Я… кривава квітка, холодна вода, жагуча вбивця… так, так – вбивця… я себе вбиваю… точніше,свою свідомість…
Це безглуздя, ідіотизм…. Спивається тобою глузд… і стає таким сп*янілим та недоречним, путається… гілки дерев – як зламана надія…. Та,ні,навпаки – зламані дерева не залишають гілок надії…
Відрішалась…. Все, що могла,зробила…. Затулила очі долонями *Не снись мені щоночі,відчепись від моїх пухирів, проколотих та болючих…. Я так втомилась, а ти приходиш… Де просвітлення? Я ж так помру…. Загубила… просвітлення… себе… очі…. розум… пальці…сльози… Все плутанина… нічого не можу говорити… лиш стежки…. Неначе впали на землю з неба… ведуть мене невідомо куди… і я так вдячна, що все ж є куди йти – в нікуди….в надійну невідомість… та подвійний згусток мені, мабуть, обіцяно… Ну, добре, що хоч щось залишилось аксіомою в моєму житті, в моїй зрадливій муці…
Акації… коліться, я буду вас бити, та все ж моєму серцю не витримати такої напруги…
Що ж, стану, чи приляжу… спочину… не потрібно мені пустих вікон, не треба гнилого світла… краще проста тиша, краще густа темінь, краще розпливчасті звуки… ні,ні,не людські… краще вже сміх чортеняток… Постій… постій,не йди…. Невже це ти? Навіщо повернувся? Ні,ні,не йди…залишись… подихай,дай хоч послухати,дай хоч подивитись… і все одно ,що нічого не видно… не йди… давай станцюємо…. Разом….
І почалось… рухливі руки… подвійні рухи…. Давай, підіграй мені, тиша….
Я ж хочу довести, що і без нього життя можливе….