Разговор с деревьями (перевод с украинского)
Я говорю
Моё укрытие – из листьев монастырь,
Где ржавым крисом точку ставит доля,
Где спрячет тёмный лес годов моих псалтырь
И чёрными людьми не найден будет боле
Пусть тот, кто вышел в синеву болот!
Мы – миф. Заветный миф.
А я лишь нелюдим,
Что темнотою дышит
Вослед годам моим
Скитанья, и безверья, и проклятья.
Ты, старче мой лесной, скажи, не тут
Оставил завещанье тур
Прирученным , но младшим братьям,
Потомкам гордых воинов?
И молвит он…
И молвит старый бук:
- Молчальник! Ты ведь слушаешь напрасно
Беседу вечную лесов прекрасных.
Искал ты волю, а себя сгубил.
Забудь всё то, что так любил:
Забудь наитье и девичьи песни,
Забудь себя и голоса людей,
Замкни уста, закрой незрячи очи
И вечностью дыши скорей
моих душистых крон…
- Безмолвен он!-
Ель молвит (молча)...
-Тут не молчит никто в глуши лесной .
Услышав голос, ты поговори со мной
И будь! Ведь здесь никто не умирает-
Ни солнце, ни трава. Смотри, играет
На ржавчине сребристая роса…
Извечны мы, и ты, и небеса.
И все твои мечи, и все кровопотёки…
Потомки проклянут жестоко,
Напрасно, вечную дуэль.
Есть ты - твой оберег, твоя тюрьма, поверь,
И это тело, что несёшь ты неизменно.
Поэтому стань деревом смиренным.
Ветвями шелести…
Воскресни из небытия. Прости
Врагов. И пусть года устанет отсчитывать сова,
Когда ты лесом станешь …»
Берёза шелестит свои слова…
-Если ляжешь в землю эту,
То вырастешь травою…
Я заплачу по весне
У тебя над головою.
Я заплачу по тебе-
Это слёзы сока.
Эти раны на коре
Так глубоки.
Ничего ты не проси –
Ни жизни, ни доли…
Глянь, туманом в поле
Чёрный дым висит.
И заплачет лес
О тебе, упавшем,
О тебе, пропавшем
Здесь…
И заплакал лес.
Чёрный лес скорбит.
Говорит:
-Тот жив, кто жив,
Кто холодом ладонь согреет
О ту кору, что от железа здесь мертвеет,
Что от железа здесь заледенела,
Что висло на плечах
Людей ночного беспредела…»
Я говорю:
-Я слышу голоса деревьев дымных-
Моих извечных, старых побратимов.
Я в лес пошёл и не вернусь назад.
Я лесом стал, и стал мне волк как брат.
С волками разделил их право жить.
А если те охотники придут меня убить,
Не в небо я взлечу – моя душа не птица!-
Под буком лягу я…
В траве так сладко спится!..
Артур Сиренко
http://www.stihi.ru/2010/03/01/697
Розмова дерев
Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
1989