* * *
Лебёдушкою распахнула
тонкоголосых две руки,
губами бледными прильнула
к промёрзшей мгле моей щеки.
Слезою сумрак пронизала,
от дрожи впала в забытье,
всё бредила, вдруг меркнуть стала…
Как на антоновом огне,
лишённый слуха, дара речи,
в усилии последнем смог
осмыслить: вновь тебя не встречу,
едва проводят за порог…
(оригинал)
* * *
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
збілілі губи притулила
мені до змерзлої щоки.
Сльозою темінь пронизала
в пропасниці чи маячні,
казала щось, даліти стала…
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все, тебе я втрачу,
ось тільки виведуть за ріг…