Мої вісім кутів прослідковують кожен ритмічний подих,
Стіни шепчуть на вухо солодкий на дотик smooth jazz.
Я виношую риму.Вже час, та чомусь не відходять води.
Як нарешті народиться - буде мені екстаз.
Я навчилась ходити по битому склу наче йог.
Мої вікна давно вже сміються до мене беззубими рамами.
Перевожду годинник, та так, щоб не бачив Бог,
Бо ж покарана буду секундами, нанометрами, граммами.
Відчуваю надвірний дощ підколінними чашками.
Не інакше, як час для дискавері й гИдкого елю.
Я чомусь серед вас, геніальних людей, почуваюсь дешевою псевдо-комашкою.
Тож, якшо ви не проти, заллю собі очі солодкою карамеллю.