То срібні весілля. Вони наздогнали і нас.
Так щиро здавалось, що часу майнуло лиш трішки.
Той ранок липневий сполоханий був і розкішний,
Він нишком замовив бентежний і сонячний вальс.
Полон дивовижний - без відчаю був і прикрас.
Ми ніби змужніли, десь стали добріші й мудріші.
А корпус червоний, червона до нього доріжка
І думи свої передумує сивий Тарас.
Вже діти ось обрали долі власні.
Свої долають сходинки в житті.
І ритми їхні вперті і сучасні,
А ми – не ті, і образи – не ті.
Дощу обіцяного нетривка немилість
В височині на листі розгубилась.
1997
=================================================
Переклад Хелена Фисои
http://stihi.ru/comments.html?2012/07/09/6182
серебряны свадьбы...они догоняют и нас
мы были так молоды, думали - вечно!... бессмертны...
июньское утро взволнованным пело, рассветно
играло, кружило в ветвях ослепительный вальс
мы были в плену без отчаянья и сожаленья!
теперь - возмужали и стали добрей и мудрей,
сначала - росли, уменьшались дома и деревья
теперь - уменьшаемся мы...до земли и корней
мы были детьми...а теперь у нас - взрослые дети
мы не понимали - не поняты ныне, сейчас
и ритмы другие потомков татуют и метят
но те, что умолкли, навеки запомнили нас
и дождь нас жалеет, но ломят отчаянно кости
и листья опавшие шепчут "...вы - гости, вы - гости..."