Зодягну я свою стару кожушину.
Посох в руки, та й обридлий край покину
Бiльше жити в цiй країні я не хочу,
Пiду звідси куди-небудь свiт-за-очi.
Може де- небудь далеко та на волi
Я зустрiну запропалу свою долю.
Я скажу їй: «Гей, элидарко i зраднице,
Де ховаєшся вiд мене, жартiвнице?
Ти обходиш мене, доле, стороною,
I ніяк я не зустрiнуся з тобою?
Чому водиш одинокого по свiту,
А вiд друзiв – нi відгуку, нi привiту?
Знайди менi моїх друзiв, бога ради.
Без них менi а ні світла, нi поради.
Ти всiлякi спорудила перепони,
Завела тарифи, вiзи та кордони.
Хiба ж справдi ми були такi злочиннi,
Що ти нас так безсердечно розлучила?»