Цей вірш написан мої братом.
Пішу вірші на руськой речі!
Пані та пани, та підпанки прошу не коментувати
с точки зору граматікі!
Мари на вірш Кобзаря "Садок вишневий коло хати"
Вишня тане та страждаэ,
По весні благає.
Шо ти любонько не хочеш
Прийти на свідання.
Шо ти мила зажурилась
Як сова червона?
Ти до серця прихилилась
Серце моє стогне
Я шукаю собі варту.
Я шукаю мати.
Де же мою долю ждати?
Скрізь залізні кати.
Піду в ночі погуляти
Калина шепоче.
Літа всі мої трекляті
Без любві дівочой.
Зачекався я кохання!
Зачекався любой.
В мене це моє жадання
Убивають будні.
Коло хати дуб шепоче
Мені чисту думу.
Де то серденько дівоче.
Хуста повна суму.
Зажурилась груша! Сумно!
Зажурились очі!
За двором відкриті гумна!
Чути спів дівочий!
Почекаю соловейка!
Чути спів чудовий!
Мої роки не жалейка.
Я татар бідовий!
Я казак в степу широком!
Вільна я людина!
В моїм сердці синеоком
Синяя країна!
Синя край моя родина!
Синя та чудова!
Моя доля не загине,
П’ю я чай медовий.
Ох нап’юся я сармату.
Як нектару з неба.
То моя є рідна мати.
Покоштую хлєба!
Чую, ждуть дівочі очі,
Чую лину в небо!
Там де є кохання очі,
Там де довго не був!
15,02,2011
Вірш Кобзаря.
Садок вишневый коло хати.
Тарас ШЕВЧЕНКО
В казематі
VIII
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
[Між 19 і 30 травня 1847,
С.-Петербург]