Купили наші дітки маленьке цуценятко,
Таке собі пикатеньке, булькаті оченятка.
Привезли те цуценятко, як дитя з роддому.
А воно таке творило, хоч тікай із дому!
Назвали його ім*ям Кетті, так звеліла Катя.
Пообіцяла вона мамі прибирати в хаті.
Поки було малесеньке- йому все дозволяли.
Та вже й виросла та сучка, а гадить де попало.
А що воно, дитя собаче, з обувкою творило!
З італійських чобітків сандалі зробило!
Тепер донька все взуття на шафу ховає.
Бо ота бульката пакость усе роздирає.
А як пукне ненароком, то хоч тікай з хати!
Навіть скунсу з Америки фору може дати.
Тепер хочуть зять і донька, онуки- короїди
Підкинути свого скунса бабусі і діду.
І не знаємо ми з бабой, що тепер робити?
Якщо візьмемо до себе- може потруїти.
Мабуть, буде усе так, як дітки забажають.
Бо вони нас змалечку дуже поважають.
Бабця має вже науку з собаками дружити.
То й я думаю, що буде Кетті у нас жити.
Будем її доглядати, водити гуляти.
Ну кому ж, як не бабусі усе це довіряти?
Ось так дітки побавились з французькою мадамой,
Та й підкинули її татові із мамой.
Тепер будемо і ми ходити в сандалях.
Та й не знаємо ще, як будем жити далі.
І заставить їхня Кетті нас з нею дружити.
Бо до весілля золотого хочемо дожити.