Три тополі велетенські
Неможливо покорить,
Бо вони дуже високі
І упасти можна з них.
Навесні, коли природа
Прокидається зі сну,
Наче паличка чарівна
Оживляє всю землю.
А тополині коріння
п’ють в цю пору сік земний.
Щоб набухли їхні гілки
та пустили з них бруньки
І тоді усі тополі
криються листочками.
Мов зеленувате плаття
одягають всі вони.
Колихає їхнє листя
вітерець – вітровий син.
Розмовляють з ним тополі
Та й питають: де ходив?
Як захоче розповісти
де ходив і що робив,
зашумить тополим листям
Та й утікне, мов той див.
А коли могутній вітер
з люті по землі біжить,
гне тополі аж до землі
і зламати їх спішить.
Та не зможе він ніколи
три тополі поламать,
бо тримає їхній корінь
і гнучке у них гілля.
Ось за вітром суне хмара,
тонни вод вона несе.
Поливає три тополі
і за вітром геть пливе.
Переживши день похмурий,
три тополі не сумні:
їх веселять своїм співом
пташенята на гіллі.
Так, щодня і щогодини
поживають три сестри.
І нема їм що робити,
тільки вгору йдуть вони.
Кожна з них стать хоче перша
І, тому вони завжди
друться вгору якнайвище,
щоб до неба дорости.
Квітень 2000р