Монолог Дона Джованнi

Svyatoslav Synyavsky
Зима лягла на груди - і пече
морозами...
О, холоди, сніги!
Мені, рожденному на Півночі  Європи,
так зимно без твого кохання…
Я знемагаю тут, бреду полями, кінь за мною
І в’ється наді мною крук
І кров холоне в тілі, яке купали немовлям
у льодяній купілі щоб зріс я воїном та китобоєм
І ось я – воїн. І борюсь
з гризотами та пристрастю в собі
Та ще з любов’ю, що пізнав,  до тебе
Між нами милі миль снігів і степ цей без кінця і краю.
І крає серце і карає його  твій падре,
що думку про гріховність
мого кохання заронив
у розум твій
такий наївний і дитячий.
Як вижити мені
в цьому холодному полоні,
коли не чую серця стук твого
і свище віхола,
і паморозь вкрива долоні…