латентне,мимовільне диво
як марципан,як скибка солі.
твої великі очі,мов приправа карі-карі.
такі красиві!
на них мільярд життів осіло,
немов на дно заварка з чаю...
тремтіло ще сп'яніле тіло
як карамелька,що випала з кишені раю.
тендітні руки,зіткані писемно
з рядків легенями думок.
не відправляй листи даремно,
навіщо парасоля?якщо ти й так намок.
для чого тобі теплий светр,
щоб гріти душу,вже давно зігріту
алкоголем?
в коробці метр на метр
живи й давися ненаситним болем.
жбурни у стелю келих з часом,
нехай розіб'ється,щоб народитись знову.
по фіранках сповзе гаряча маса
і витре ноги об підлогу...