вже в соте стираю написане
і бронхи мої переповнені .
голова здається лисою,
а мізки стали бавовняні.
я не можу себе пробачити
як не хочу кидати палити...
бо наші з тобою
безалкогольні побачення
мене починають злити.
це не стільки зима,скільки просто зимно.
і я сама знов у всьому винна.
кип'ячене вино у порожню склянку...
стерлось вщент
все моє надбрудне сумління,
роздирає втома й ненаситна горлянка
вкотре ковтає на сніданок каміння.
я тепер не фарбую вії
і читаю книжки,наче в цьому є якесь надприроднє значення...
кожна з них всеодно повія,бібліотечна,університетська,полична,
безнадійно втрачена.
та пішла ти!
і твоя нищівна критика
навіть,якщо я сьогодні вмиратиму
ти наврядче про це знатимеш.
бо твоя милосердна політика
забиває в долоні цвяхи...
все таке до смішного просте
і напевне зазнає краху.