Закипають гнівом барабанні перетинки,
скроні судомить і віддає залізом слина.
думки читаються реквієм,останній акорд я
доліплюю з глини.
До біса це все,огидна штучна косметика...
припадки душі,миттєві подразнення.
так хочеться просто напитись,щоб вся
ваша естетика від загального враження
почала в істериці битись!
Мені всеодно на прописані істини,
пролити б на когось рідини соєві...
ними рани ще свіжі прочистити
і каятись в тому,що скоїла.
яке ж зміїне це ваше "назавжди",
нічого святого,нічого вічного...
я так втомилась,шукаючи правду,
я,мов трава,любов'ю посічена...