Свідомість,мов шлунок,розділена...
Як у Стендаля-на червоне і чорне.
Меблі нові і стеля побілена...
Красиве всередині стало зовні потворним.
Часто крізь сон чути запах амброзії,
ніздрі цинічно б'ються в істериці...
Груди з'їдає латентна корозія,
ми всі на снодійному,ми всі ізотерики...
Полярне сяйво у мене в кишені,
там зігнений кутик на 123 сторінці.
Стоїть на воді й розсипає словами жмені
якась до болю знайома,неадекватна жінка.
Кожен розділ вона починає спочатку-
бере чистий листок і чорнило.
І пише,пише... так невимовно вправно та вміло,
ніби зав'язує чоловічу краватку.
Хтось потім,мов ненаситний,
скажений
усю її до останньої крихти читає.
Вона викликає голод шалений,
вона живить собою і ...надихає.