Бринить ранковим серебром
Зоря на ближнім косогорі,
Що нависає над Дніпром
Стоїть у вічному дозорі.
Зчинивши непомірний ґвалт
Стрімкими хвилями любові,
То галасливо, невпопад
Нариви тріскають Дніпрові…
Дніпро жує, як блекоту
Відвертих променів спокуту.
Набравши певну висоту
Ковтає втішливу отруту.
Його зволожений кадик
Своєю величчю чарує,
Колючий проривання крик
Дніпру життя нове дарує.
01.03.2011