Не надо класть мне руку на плечо -
Без танца нет нужды в подобном жесте.
Доверие - пугливый родничок
В прохладной мгле в уединённом месте.
Оно - любитель дней, минут и лет.
Оно так странно - любит даже муку,
И расставанья любит, и разлуку,
Но руку на плече не любит, нет.
В садах, где распевают соловьи,
Оно почует поступь браконьера
И западню в пустых словах любви,
Что для него давненько - не премьера.
Людской души обида и печаль!
Ей плохо без доверия живётся.
Но звать его не надо, как ни жаль -
Само придёт и вновь не отшатнётся.
Оригинал взят из литературного девника Елены Войнаровской
http://www.stihi.ru/avtor/sonya4
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра - звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов'їв,
він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
і цей спектакль йому вже не прем'єра.
Душі людської туго і тайго!
Це граний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.