Стріляли в небо, а попали в птаха,
Стріляли в морок, а попали в сон.
І міріади опівнічних сонць
Посеред ночі скрикнули від жаху.
А птах упав. Така вже доля в птаха.
Його від смерті не сховала мла.
Він серед неба чорного поклав
Свою безвинну голову на плаху.
Хитнулись зорі. Місяць став червоним
І вітер стих. Затим з небесних товщ
На землю ринув непроглядний дощ –
Важкий, густий. І ще – чомусь солоний.
Коли ж злетів світанку мертвий лебідь
Й зіркам повіки стомлені склепив
В крові стояли села і степи –
Стріляли в птаха.
А попали в небо.