***
Шепотіли вітри і дерева у сні зітхали,
Сонно хлюпався місяць в нічних золотих тенетах –
Я кохав тебе так, як до мене ще не кохали
Ні зірки божевільні, ні лебеді, ні поети.
Зупинялись серця, вимирали народи й раси,
Догоряли сузір 'я, з безодні здіймались гори –
У галері кохання плили ми по морю часу,
І маленьким озерцем здавалось безмежне море.
Ти пішла у світанок, туманом лягла на луки,
Ти на небо зійшла під стоколірні сплески райдуг,-
І ходив я в полоні такої страшної муки,
Що мені навіть пекло здавалось блаженним раєм.
А як осінь в лісах шелестіла опалим листям,
Разом з вітром і часом гортали ми фоліанти, -
Твій засушений труп я знайшов у пожовклій книзі,
О кохання моє, о прекрасна моя трояндо…