Коли до серця стукає весна
Здоровий глузд – у повені в облозі –
Запруди шалу витримать не в змозі –
Бруньки думок на друзки розтина.
Полохкає збентежена струна.
В оманливім свавільнім передгроззі,
П’яніє вітер на глухій дорозі.
Скрисає крига – звабна й голосна.
Крилатим – зачерпнути буревій,
Безсилля часу і відгомін мрій,
І музику, що лагідно зітхає.
Зневолить спокій найсолодший щем,
Та спрагле серце сповниться дощем,
Лиш корогви весна порозкриває.