В чорну ніч ввірвався білий спогад:
З вічности, неначе з темноти,
Україна – наречена Бога
Дивиться з-під білої фати.
Щастя розливали на весіллі
Сміхом в сніг,очима до зірок,
Лиш в кутку, старий і захмелілий,
Плакав помираючий пророк.
Сніжно-сиву голову Предтечі
Дівчина до столу піднесла.
Круки розпинали на Чернечій
Того, що Богиня привела.
Згорблена, опльована, причинна,
Бродить по пивницях, спить в ровах,
Зиркає з-під чорної хустини
Україна – Богова вдова.