лютий
це трави
спалені заживо
інквізитором-сонцем
лютий
це небесна безодня
де від туги
тихо помирають кораблі хмар
лютий
це тріскучі кості лісів
це тоненький водний ланцюжок
якого майже не видно на широких
зморшкуватих грудях землі
лютий
це безмовність
це я – мені не хочеться думати
це ти – тобі ліньки розімкнути губи
безкрайні обрії навколо
а ми
ми не можемо підійнятися з землі
нам важко навіть глянути на них
не те що підкорити
лютий
це самотність посеред міської площі
коли до найближчого фонтану – сотня кроків
і в тому нема води
це непритомність
яка валить з ніг когось із нас
у багатолюдній залі
хтось переплутав квитки
і замість того
щоб набирати сніг у долоні
ми потрапили до пустелі
хтось переплутав імена
скільки ж відьом всередині нас
що вони мають ось так палати на невидимому вогнищі?
ми не винні
що нам набагато більше
пасує чорно-біле
темрява та сніги
та нині полум’ю до вподоби твоє тіло
не зважай
рано чи пізно
зима знову прийде по нас
і небо буде таке низьке
що майже торкатиметься твого чола
