Із розповідей знаю я того,
хто, взявши зброю в мозолясті руки,
прирік себе самого до розлуки,
підмурок склавши боргу тим мого.
Пани казились: "Бидло! Гречкосій!
Своє знай місце, бісова худобо!"
І зірку цвяхом кованим до лоба
йому прибили. Був то прадід мій.
Жив-працював далеко від ідей,
хіба що з "Кобзаря" - "Кайдани рвіте!"
Убили, гади. Знищили зі світу
захисника дружини і дітей.
"Усіх не вб'єш!" - розверзлася земля
і проковтнула дармоїдські пики.
В ярмо вже не загнати чоловіка,
який відчув смак волі хоч здаля.
Затим пройшло лиш два десятка літ.
На Подніпров'я знову суне хмара!
Гавкучо-лязкаючу ту примару
іде спиняти молодий мій дід.
Страшна потвора злизувала кров
із немовлят, кігтями рвучи лона
у матерів майбутніх із розгону...
Дід був одним із тих, хто поборов
хрестату гадину. Смердюче зло
загнали у нору і розтоптали.
Мільйони вижили, мільйони впали.
Таке колись на цій землі було.
Борг збільшувався. Діда не застав.
Він був молодшим, аніж я сьогодні,
Та, виживши в часи тяжкі, голодні,
годину затишку не подолав.
Країна розвивалася, росла.
І борг мій ріс - рвав свого пупа батько:
старався не для себе - для нащадків.
Йому і всім таким, як він - хвала!
Набудували вулиць, міст і сіл;
лікарні, школи виросли, заводи;
ракети, поїзди, атомоходи.
А ще КамАЗ, БілАЗ, КрАЗ, МАЗ, ГАЗ, ЗІЛ...
Недобиток не спав: плели пани
навколо мого світу павутиння.
Темнішало все дужче небо синє.
Настала ніч і поповзли вони
між приспаних довірливих людей,
висмоктуючи життєдайні соки.
І знов на Подніпров'ї сірі роки
голодними вовками на дітей
накинулися злісно, без вагань.
Синам вже й доля писана кріпацька.
Майбутнє вкрадено отак зненацька.
А нам ще жити в світі сподівань?
Чи, може, вже розрахуватись час?
З відсотками! Чого панів жаліти?
Як прадід із отим "кайдани рвіте!",
як дід, що німця воював за нас.
Не сила... Розчепірено кулак
у жменю - "дай наїстися-напиться...",
чи складено у пучку, щоб хреститься.
Та не для бійки руки, аж ніяк!
Але наповнена сльозами вщерть
терпіння чаша все заллє навколо!
Ніхто не заперечував ніколи:
якщо життя дешеве - мила смерть.
Тому, пани, пильнуйте паненят!
Платити їм за вас не доведеться,
якщо і нашим дітям заживеться.
Ще, може, й вас помилуєм. Як знать...