Як ти переступив
Поріг і сів навпроти,
Я навіть тоді не
Підозрювала, хто ти.
Не знала, що настав
Той день, солодший ночі,
Коли вуста в вуста,
Коли слова – пророчі,
Коли життя – одне,
Коли одна дорога,
І хай воно мине,
Але воно – від Нього.
Величне і просте,
Безпомічне й могутнє,
І радісно росте
В безрадісності суті.
Як ти переступив
Поріг, я ще не знала,
Що долі оберіг
Випадком розірвала,
Що випила вино
Повільної отрути,
І от воно, воно,
Оте, що не забути,
І не перемогти,
І не… не, не, не… годі
Отих медових слів,
Отих сумних мелодій,
Що серце рвуть, бо не
Таїться у причасті,
І ми – таки одне,
Нескладене у щастя.
За що мені, за що
Ці цвяхи у долоні?
Щоб не тяглася за
Плодом, що в забороні.
Задумала сягти
За сім по сім печаток?
Як преподобно ти
Умієш промовчати…
О, як умієш ти
З огненного туману
Безгрішно утекти
У недосяжність сану!
Гіркі мої світи.
Сумні мої дороги.
Та це не я, це ти
Переступив пороги…
5.04.2011