Я забуття шукаю в щастя митях,
Весною біль глушу своїх думок
І очі, так довірливо закриті,
Дають зробити в невідоме крок.
Мені здається, тінь моя живіша,
Ніж я сама. І сенс у ній ще є,
А я пуста, мої слова - це тиша,
Проте язик мій знову за своє...
Так хочу з глуздом хоч на скількись розпрощатись,
Відчути певність, затишок і ще
Щоб я могла собою залишатись,
Коли мене хтось пестить під дощем.